1 серпня 1870 року в Кременчуці вперше пролунав гудок паротяга. Ця подія стала початком нової епохи для міста, яке відтоді перетворювалося на важливий транспортний та індустріальний центр регіону. Саме цього дня запрацювала залізнична лінія Полтава – Кременчук, а з нового «пасажирського дому» на Ярмарковій площі вирушив перший поїзд.
До появи залізниці Кременчук уже був жвавим торговим осередком. Річкові шляхи по Дніпру та чумацькі дороги зводили тут купців і ремісників, а місцеві ярмарки збирали тисячі відвідувачів. Проте саме залізничне сполучення дало місту справжній поштовх для розвитку промисловості й торгівлі.
Як будували шлях до Кременчука
Ідея прокласти залізничну лінію між Харковом і Чорним морем виникла ще у 1860-х роках. У 1865 році міністр фінансів Російської імперії Олександр Абаза та таємний радник Унгерн фон Штенберг створили акціонерне товариство для реалізації проєкту. Будівництво потребувало величезних вкладень – лише заставу необхідно було внести у розмірі 429 тисяч рублів.
У 1868 році барон Унгерн-Штернберг отримав концесію і розпочав прокладання колії. Уже влітку 1870 року перший потяг урочисто прибув до Кременчука.
Вокзал як перлина міського простору
Першу будівлю вокзалу звели на Ярмарковій площі. Це була двоповерхова споруда з ошатним фасадом, яку містяни називали «пасажирським домом». Усередині облаштували зали для пасажирів різних класів: простору і вишукану – для І класу, світлу й охайну – для III. Туристичні путівники того часу відзначали кременчуцький вокзал як один із найкращих, навіть порівнюючи його на користь міста з «казармоподібним» вокзалом у Києві.
Перед будівлею заклали сквер із декоративною аркою, встановили ліхтарі й лавки. Поруч відкрили готелі та крамниці, а привокзальна площа швидко стала місцем зустрічей та активного міського життя.
Війна і відбудова
У XX столітті вокзал пережив і розквіт, і руйнування. Під час громадянської війни на його коліях точилися бої, а у 1918 році сюди приїжджав поет Володимир Сосюра, про що пізніше написав у романі «Третя рота».
Друга світова війна принесла повне знищення будівлі. Відбудова стала справою всього міста – кожен мешканець мав здати 100 цеглин на новий вокзал. Уже в листопаді 1946 року реконструйована споруда знову зустрічала пасажирів.
У 1958 році привокзальну площу модернізували: замінили бруківку, вимостили тротуари та встановили фонтан, який згодом перетворили на квітник.
Сучасне обличчя
Останнє масштабне оновлення вокзалу і площі перед ним відбулося у 2005 році. Висадили нові рослини, додали сучасні лавки та ліхтарі. І нині привокзальна площа залишається одним із ключових місць міського простору, а вокзал – не лише транспортним вузлом, але й символом витривалості Кременчука, що зберігає пам’ять про події та покоління, які формували його історію.
