У Хмельницькому вже кілька років працює простір, який міг би стати справжнім проривом для екологічної освіти в будь-якому місті України — включно з Кременчуком. Йдеться про Гуфі-центр — інноваційний навчальний простір, створений у рамках муніципальної програми «Розумне довкілля. Хмельницький».
Це місце не лише про сміття. Це про культуру, виховання та новий підхід до того, що ми звикли називати відходами. А ще — про гру, інтерактив і емоції.
Навчання через гру і досвід
Головна мета центру — змінити ставлення до побутових відходів. За словами представниці програми Світлани Каритун, команда Гуфі-центру прагне донести просту думку: сміття — це ресурс. Потрібно лише вміти з ним працювати.
Усе починається не з лекцій, а з квесту. Гостям пропонують пройти випробування у вигляді:
- швидкісного сортування сміття;
- розв’язування екологічних ребусів;
- перегляду тематичних відео у медіазалі;
- дослідження зали «сміттєвого жаху» з автентичними запахами й атмосферою;
- і навіть участі в «сміттєвому баскетболі», де кожен відхід — м’яч для точного кидка у відповідний бак.
Така форма подачі робить навчання захопливим. А головне — ефективним.
П’ять залів для екоперевтілення
Гуфі-центр — це не просто інсталяції, а ціла система тематичних залів:
- Медійний зал — знайомить із фактами про шкоду сміття і можливості його повторного використання;
- Зал сміттєвого жаху — тут можна «поспілкуватися» зі сміттєпроводом і зануритися у темну сторону відходів через запахи й спецефекти;
- Зал сортування — з інтерактивними іграми та наочними прикладами рециклінгу;
- Компостувальна зона — показує процес перетворення біовідходів на добриво через мінігороди й компостери;
- Зал сортувальної лінії — з макетом справжньої сортувальної стрічки, де можна власноруч випробувати прес і процес сортування.
Кульмінація — інсталяція з відходів висотою 4 метри, яка одразу ж стає фоном для фото. А на завершення — унікальний сувенір: візитка з переробленого паперу з насінням, яку можна посадити в землю.
Чи можливий такий центр у Кременчуці?
Журналісти з різних регіонів, зокрема й головний редактор «Кременчуцької газети» Олег Булашев, переконалися — це не музей із табличками. Це — подорож у світ нової екокультури.
Чи може Кременчук мати подібний центр? Відповідь — так. Для цього потрібні лише:
- ініціативна група екологів чи педагогів;
- підтримка міської ради або депутатського корпусу;
- можливість залучення грантових коштів чи партнерських програм.
Приклад Хмельницького доводить: екологічна освіта може бути цікавою, сучасною і привабливою для всіх вікових груп. А зміни — починаються з таких просторів, де навіть сміття може заговорити.
