У центрі Градизька, мальовничого селища на Кременчуцькому водосховищі, батьки загиблих воїнів та активісти вимагають облаштування Алеї Слави. Вони дивуються, чому на четвертий рік війни досі немає меморіалу, який би увічнював пам’ять місцевих захисників.
Нині є лише борд із портретами загиблих при в’їзді до селища. Алея Пам’яті мала б стати серйозним знаком пошани: портрети героїв у ряд, доступні для всіх, без значних витрат бюджету.
На зустріч із журналістами прийшли батьки, чиї діти загинули на війні: Олексій Калашник, Анатолій та Тетяна Цикало, Ніна Біленька, а також активістка Марина Богданова і колишній депутат Юрій Акименко. Вони наголошують, що на місцевому кладовищі немає почесного сектору для захисників – їх ховають там, де знайдеться місце.
Усі вони просять відновити справедливість і шану тим, хто віддав життя за незалежність. Водночас плани встановлення Алеї Слави за три з половиною кілометри від центру викликають обурення:
“Це виглядає так, ніби пам’ять намагаються приховати подалі від місцевих очей,” – зазначив Андрій Миколенко, колишній військовий, нагороджений орденом «За мужність».
За словами Акименка, голова громади не консультувався з родинами загиблих і вирішив встановити Алею Слави на території «старого центру». Колишній депутат навіть показав підписи, зібрані для підтримки розташування перед сільрадою, де вже є місце для пам’яток воїнам-афганцям та ліквідаторам Чорнобиля.
Окрім Алеї Слави, обіцяли встановити Алею Пам’яті неподалік від церкви, але її досі немає. Під питанням залишаються і інші ініціативи – телевізор для трансляції роликів про загиблих та відновлення стели Небесної сотні, встановленої на місці колишньої дошки пошани.
Мирослав Носа пояснює, що Алея Пам’яті буде біля української церкви, а Алея Слави – у парку, за генпланом. Будівництво можливе лише після закінчення війни.
“Усі представники родин загиблих були присутні на презентації ескізу. Проєкт має відповідати генплану. Частина скверу перед сільрадою відноситься до дороги Н-08, внесення змін неможливе,” – заявив Носа.
Присутні на зустрічі заперечували: місця вистачає, підписи зібрано. Виникла словесна перепалка між головою і громадою:
- Носа: “Всі сосни перед сільрадою посаджені автодором, під час ремонту дороги передбачене розширення.”
- Акименко: “Місця від пам’ятника Білашу до сільради вистачить для Алеї Слави, потрібне лише ваше рішення!”
- Носа: “Ці підписи я бачу вперше, вони мають бути подані офіційно.”
Жителі обурені, що питання доводиться вирішувати разом із журналістами, а прості, доступні ініціативи залишаються нереалізованими.
Мирослав Носа пообіцяв провести усне опитування родин загиблих і активістів щодо місця Алеї Слави, але лише після подачі офіційного звернення з підписами. Дата наступної сесії поки не призначена. Градизьк очікує, чи врахує влада думку родин героїв і громади, щоб Алея Слави нарешті з’явилася в центрі селища.
