Війна в Україні залишає відбиток не лише на емоційному стані, а й на фізичному здоров’ї. Постійний стрес, тривога, невизначеність та відчуття небезпеки стали частиною повсякденності мільйонів українців — навіть тих, хто живе далеко від лінії фронту. І все частіше ці психологічні навантаження проявляються в соматичних розладах. Одним із найпоширеніших є синдром подразненого кишківника (СПК), який дедалі частіше діагностують і у кременчужан.
Цей стан не пов’язаний із структурними змінами в організмі, однак суттєво псує якість життя: люди скаржаться на здуття, біль у животі, закрепи або діарею, нудоту. А головне — симптоми повертаються знову і знову, щойно психоемоційний стан погіршується.
Синдром війни, який не видно на УЗД
Про природу захворювання розповідає лікарка-гастроентерологиня Тетяна Турбаєвська. За її словами, функціональні порушення роботи кишківника нині зустрічаються все частіше, і причина цього — не лише у харчуванні чи фізичній активності, а й у стані нервової системи.
“Постійний стрес, порушення сну, відчуття страху та емоційне виснаження безпосередньо впливають на кишківник. Це орган, який тісно пов’язаний із головним мозком, а тому емоційні зрушення викликають фізичні реакції у шлунково-кишковому тракті,” — пояснює лікарка.
Пацієнти часто приходять зі скаргами на болі в животі, нудоту, відчуття розпирання. Частина з них уже має встановлений діагноз, інші — лише шукають відповіді. Перш ніж поставити СПК, лікарі обов’язково виключають органічні патології, зокрема хворобу Крона, виразковий коліт чи онкологію. Так звані “червоні прапори” — це симптоми, які вимагають глибшого обстеження:
- нічний біль у животі, що не зникає;
- кров або слиз у калі;
- різке схуднення без очевидної причини;
- блювання, відсутність апетиту;
- онкологічні випадки в родині.
Лікування — не лише пігулками
Підхід до лікування СПК має бути комплексним. Призначаються спазмолітики, ферменти, іноді антидепресанти. Та основне — це нормалізація способу життя, каже гастроентерологиня.
“Сон має тривати щонайменше 6-8 годин. Раціон повинен бути збалансованим: білки, клітковина, жири та вуглеводи. Але ще важливішим є емоційний стан. Тому ми радимо психотерапію, консультації з психологом або психіатром, якщо є потреба. Це не соромно й не страшно,” — наголошує Турбаєвська.
За її словами, багато пацієнтів відмовляються від антидепресантів або соромляться звертатись до фахівців із психічного здоров’я. Утім, саме такі кроки часто дозволяють досягти стабільної ремісії. Хоча вилікувати СПК назавжди неможливо, його прояви можна контролювати — за умови зниження тривожності та турботи про себе.
Олена: історія боротьби з симптомами на тлі війни
Мешканка Кременчука Олена вже кілька років потерпала від порушень травлення. Проблеми із шлунком та підшлунковою змушували її постійно приймати ліки. Після чергового обстрілу стан різко погіршився — з’явився сильний спазм у животі. Тоді жінка звернулася до лікарів і пройшла повне обстеження, яке не виявило серйозних змін.
“Лікування пігулками майже не допомагало. Я не хотіла пити антидепресанти, як порадила невропатологиня. Змінила лікарів, пробувала різні препарати — ефект був мінімальний. У підсумку вирішила піти в спортзал, записалась на масаж. І найважливіше — шукати позитив! Без цього нічого не працює,” — поділилась Олена.
Жінка додає, що замість медикаментів намагається отримувати підтримку від друзів, ходити на концерти, дивитися легкі фільми, уникати негативних новин. Її досвід підтверджує те, про що говорять медики: без покращення психоемоційного стану повністю позбутися симптомів неможливо.
“У кожного свій рецепт виживання. Комусь допоможе спорт, комусь — волонтерство чи проста розмова з близьким. Але головне — не залишати себе наодинці з проблемою. Війна не закінчується завтра, а жити треба вже сьогодні,” — резюмує кременчужанка.
